Для батьків

ПРАВИЛА ПОБУДОВИ СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ

З ДІТЬМИ «ГРУПИ РИЗИКУ»

З НЕСПОКІЙНОЮ ДИТИНОЮ

Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.
Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас.
Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти й прийняти.
Пам’ятайте, що істеричні напади найчастіше пов’язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїться поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.

З КОНФЛІКТНОЮ ДИТИНОЮ

Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс.
Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні, захищаючи свою. Прагніть об’єктивно розібратися в причинах, що її спровокували.
Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації. Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, продовжуватиме провокувати їх.
Не завжди слід втручатися у сварки дітей, потрібно надати їм можливість самим порозумітися й навчитися спілкуватися. Проте, якщо під час гри одна з них завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного.

ІЗ СОРОМ’ЯЗЛИВОЮ ДИТИНОЮ

Слід розширювати коло знайомств своєї дитини, частіше запрошувати до себе друзів, брати малюка в гості до знайомих людей, запрошувати дітей у гості, розширювати маршрути прогулянок та екскурсій, учити дитину спокійно реагувати на нові місця і людей.
Не варто постійно турбуватися про дитину, намагатися повністю оберігати її від всіляких небезпек, в основному придуманих вами, не робіть самі все за дитину, не запобігайте будь-яким утрудненням, надайте їй повну свободу діяльності.
Постійно укріпляйте в дитині упевненість у собі, у власних силах.
Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступати в розмову з «чужим дорослим» (у крамниці, на зупинці, в дитячому парку, кінотеатрі тощо).

ІЗ ЗАМКНУТОЮ ДИТИНОЮ

Слід розширювати коло спілкування дитини, приводити її в нові місця і знайомити з новими людьми.
Підкреслюючи переваги й корисність спілкування, розказуйте дитині про те, що нового і цікавого ви дізналися, яке задоволення отримали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
Намагайтеся самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
Якщо попри всі ваші зусилля дитина стає все більш замкненою і відчуженою, зверніться за консультацією до психолога, який допоможе вам у розв’язанні цієї проблеми.

З АГРЕСИВНОЮ ДИТИНОЮ

Слід пам’ятати, що заборона і підвищення голосу – неефективні засоби подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватися на те, що агресивність дитини буде подолано.
Надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте проявів гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти».
Нехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз приголубити або пожаліти її. Хай вона бачить, що вона потрібна і важлива для вас.

Поради батькам випускників щодо підготовки до проходження ЗНО

Оберігайте свою дитину від надмірної тривожності, адже це може негативно вплинути на проходження тестування. Дитині завжди передається хвилювання батьків, однак через брак життєвого досвіду впоратися з ним їй значно складніше. Тож станьте для неї прикладом урівноваженості та впевненості.
Підтримуйте впевненість дитини у власних силах, частіше хваліть, підбадьорюйте. Адже страх припуститися помилки підвищує ймовірність реально помилитися під час тестування.
Стежте за самопочуттям дитини та графіком її навчання, аби вчасно запобігти перевтомі.
Стежте за раціоном харчування дитини, адже під час інтенсивного розумового напруження організм, що росте й розвивається, потребує поживних речовин і збалансованого комплексу вітамінів. Лікарі радять вживати більше риби, сиру, горіхів та кураги, які стимулюють роботу головного мозку.
Допоможіть дитині навчитися орієнтуватися в часі та правильно його розподіляти. Тоді вона вмітиме концентруватися протягом усього тестування. Це сприятиме її спокою й позбавить від зайвої тривожності. Напередодні іспиту забезпечте дитині повноцінний відпочинок.

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

**Суїцидальна поведінка** – **це прояв суїцидальної активності** **(думки, наміри, висловлювання**, **погрози).**

Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя.
Причини суїцидальних проявів у молоді:

складна сімейна ситуація;
проблеми у навчанні;
втрата або зрада близької людини;
розрив стосунків із коханою людиною;
міжособистісні конфлікти;
проблеми з дисципліною або законом;
проблеми в спілкуванні з однолітками: тиск з боку групи однолітків; тривале перебування у ролі жертви або «цапа-відбувала»;
високі вимоги до підсумкових результатів освітньої діяльності (іспити, ЗНО);
сімейна історія суїциду;
небажана вагітність, аборт і його наслідки;
зараження ВІЛ-інфекцією або хворобами, що передаються статевим шляхом.

НА ЩО ПОТРІБНО ЗВЕРНУТИ УВАГУ БАТЬКАМ?!

Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:

раптові зміни у поведінці й настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;
схильність до необачних і безрозсудних вчинків;
надмірне споживання алкоголю чи таблеток;
раптове впорядкування своїх справ, приготування до смерті;
нехтування зовнішнім виглядом;

постійне прослуховування сумної музики та пісень;
самоізоляція від родини та знайомих;
зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);
збільшення або втрата апетиту;
млявість та апатія;
неможливість сконцентруватися та приймати рішення;
уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;
почуття провини, низька самооцінка;
різка зміна звичок, втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, навчання;
невизначені плани на майбутнє;
агресія, прагнення того, щоб інші залишили в спокої, роздратування;
спроби втекти з дому;
тривалий і яскраво виражений песимізм у відношенні до майбутнього;
самоушкодження (порізи на руках).

Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

прощання;
розмови або жарти щодо бажання померти;
повідомлення про конкретний план суїциду;
повільна, маловиразна мова;
вияв безпорадності і залежності;
розпач і плач;

самозвинувачення;
безпосередні заяви «Було б краще вмерти» або «Я не хочу більше жити»;
висловлювання: «Вам не доведеться більше про мене турбуватися» або «Мені все набридло», aбо «Вони пошкодують, коли я піду».

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

подвійність емоцій і почуттів;
безпорадність, безнадійність;
переживання горя;
ознаки депресії;
почуття провини або відчуття невдачі, поразки;
надмірні побоювання або страхи;
почуття власної малозначущості;
неуважність або розгубленість.

Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:

Переживання образи, самотності, відчуженості, побоювання бути незрозумілим;
Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;
Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;
Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;
Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;
Страх перед покаранням;
Любовні невдачі, вагітність;
Почуття помсти, погроз, шантажу;
Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
Наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

ЩО Ж РОБИТИ?

Рекомендації для батьків, у дітей яких є
суїцидальні прояви або відчай:

Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;
Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;
Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину;

4. Говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти, як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину;
5. Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;
6. Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмову з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («що трапилося?», «розкажи мені», «давай поговоримо про це»);

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не бік інших людей, які можуть завдати їй болю;
10. Дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що краще знаєте вихід із кризової ситуації;
11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує.
12. Обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідно обійматися 8 разів на день;
13. Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;
14. Покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;
15. Якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.
16. Якщо ви відчуваєте, що дитина відхиляє вашу допомогу, то слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.
17. Якщо бачите, що контакт не налагоджується — потрібно обов’язково звернутися до фахівців (практичного психолога, соціального педагога, психотерапевта, психіатра).